Тільки терпіння, увага,
так, бажання розібратись, Ваша педагогічна спостережливість дають позитивні
результати і мають перспективу створення конструктивних стосунків між батьками
та дітьми. Серед проблем малюків, що найчастіше зустрічаються, є дитячі істерики
та вередування, що виникають у незручний момент на людях. Дорослі будь – що
намагаються це припинити, щоб відвернути увагу до них з боку оточення.
Всі батьки бодай раз це
бачили. Ми усі цього боїмося. І ми усі з цим зіткалися чи зіткнемося рано чи пізно.
Це важкий для батьків момент – коли дитина погано поводиться в громадському
місці.
Будь – кому з родичів
стає нестерпно соромно, коли серед юрби незнайомих людей його дитина влаштовує
огидну сцену, починає поводитися як дикун чи вола як сирена. Усі наші мрії про
ідеальну дитину випаровуються, коли ми (і всі люди навколо )чуємо цей
жахливий крик «ХОЧУ!!!».
Що ж робити, коли у
магазині Ваша дитина стає центром уваги? Як справитися з нею, коли вона
репетує, падає на підлогу і дриґає ногами?
Кроки до подолання
Дійте відповідно до
обставин. Багато батьків у такій ситуації намагаються зробити вигляд, що
нічого не сталося. З вимушеною посмішкою вони не звертають уваги на дитину або
кажуть їй: «Невже ти не знаєш, як треба поводитися в магазині?». Це неправильно!
Дитину неможна ігнорувати, роблячи вигляд, ніби нічого не трапилось. Замість
цього глибоко вдихніть, порахуйте про себе до 10 і зосередьте всю свою увагу на
дитині.
Тримайте себе в руках. Оскільки
це саме Ваша дитина влаштувала сцену, то і Ви самі виявляєтеся в центрі уваги
оточення. Ви ловите на собі осудливі погляді, а може навіть почуєте кілька
невтішних коментарів на Вашу адресу. Для багатьох з нас це гнітюче почуття,
однак не варто втрачати самоконтролю і поступатися гніву, що виникає. Намагайтеся
будь – що розв’язати проблему мирно. Не варто підвищувати голосу. Тим більше,
не варто вдаватися до фізичного покарання (воно не знімає проблеми, а навпаки,
загострює її і переводить на більш глибокий рівень, що може стати причиною
негативного ставлення дитини до Вас). Візьміть до уваги інтереси Вашої дитини,
а не те, що оточення подумає про Ваші батьківські здібності.
Розберіться в причинах. Чому
це сталося? Що спонукало дитину вчинити саме так? Можливо, Ваша дитина вередує,
бо занадто втомилася, причому втома може бути як фізичною, так і емоційною.
Чотирирічній або п’ятирічній дитині, вже не говорячи про найменших за віком,
важко довго перебувати серед юрби. Її втомлюють великі скупчення людей: масові
концерти, різноманітні великі видовища та гамірні святкування. Тому варто не
брати на такі заходи своїх малюків. Їм краще побути вдома у зручній та
звичайній для них обстановці або в крайньому разі перебування Вас і дітей на
таких заходах має бути короткотерміновим. Але найкраще все ж таки їх уникнути,
щоб зайвий раз не спонукати дитину до проявів негативної поведінки та
виникнення конфліктів у Ваших стосунках.
Великі очікування та
давні бажання дитини, які нереалізовані. Можливо, вона справді давно
мріяла про цю іграшку і плекала надію, що куплять її саме сьогодні. А можливо,
їй просто в цю мить бракує Вашої уваги. Ї вона намагається бодай якось
достукатись до Вас, щоб Ви помітили це. Ваші дії мають бути досить зваженими,
але в жодному разі не емоційними та провокуючими, щоб не загострити ситуацію.
Тому швидко і холоднокровно, як поліцейський на місці злочину, розберіться в
причинах дитячого вередування. Після встановлення причини зробіть кроки
назустріч і покажіть Ваше бажання зрозуміти та допомогти дитині.
Поговоріть з дитиною. Перший
крок до розв’язання конфлікту – намагатися поговорити. Для цього Ви повинні
бути на одному фізичному рівні з дитиною, тому або нахиліться до неї, або
візьміть її на руки. Ви повинні також бути з нею на одному емоційному рівні,
тому скажіть їй, що Ви теж відчуваєте розчарування і гнів. Пожалійте її. Усе це
не обов’язково втихомирить дитину, але з цього завжди потрібно починати
розв’язання будь – якого конфлікту.
Відверніть увагу. Намагайтеся
відвернути увагу дитини від предмета чи причини її вередування. Увагу найменших
дітей може відвернути будь – яка яскрава кольорова пляма чи гучна музика, інший
цікавий для дитини предмет. Може допомогти також несподіваний вчинок з Вашого
боку, реакція, яку дитина від Вас не очікує, наприклад: сміх, починаєте
співати, кажете: «Подивись ось туди, а це хто чи що там?».
Поведіть дитину в інше
місце. Якщо дитина довго не заспокоюється – намагайтеся змінити
обстановку. Найкраще повести її в малолюдне місце. Зміна обстановки дуже добре
відволікає увагу дитини. Якщо Вам довелося відкласти при цьому свої покупки –
ну що ж поробиш, у житті бувають речі і гірші, зрештою, дитина важливіша.
Дайте зрозуміти дитині,
що Ви її любите, але її поведінка неприйнятна. Дитина повинна розуміти, що
існує «правильна» і «неправильна» поведінка. Погана поведінка завжди призводить
до неприємних наслідків. Наприклад, Вам доведеться піти з парку або з Дня
Народження. Якщо дитина усвідомлює, що погана поведінка так чи інакше карається
(але у жодному разі це не має бути аж ніяк не фізичне покарання, це Ваша крайня
реакція і то вона має полягати в тому, що Ви просто виводите з цього місця
дитину), вона буде намагатися тримати себе у визначених рамках.
Але ніколи не
поступайтеся примхам дитини, інакше вона може зрозуміти, що легко може
маніпулювати Вами і буде домагатися свого будь – якими способами, у тому числі,
влаштовуючи сцени в громадському місці. Важко миритися з вередуваннями на
публіці, але ще важливіше в цей момент виявити батьківську мудрість і терпіння.
Поводьтеся так, щоб не мати потім почуття провини перед своєю дитиною.
Пам`ятайте, що це Ваша дитина, і її інтереси важливіші для Вас, ніж думки
оточення. Тому не варто, щоб ваші дії були агресивними, це може обернутися
втратою довіри до Вас в очах дитини.
Вередування, каприз –
прагнення дітей, насамперед дошкільного та молодшого шкільного віку, домагатися
чогось забороненого, недосяжного чи неможливого в цей момент. Вередування,
зазвичай, бувають безпричинні, майже завжди супроводжуються плачем, лементом,
тупотінням ніг, розкиданням перших предметів, що потрапили під руку. Часом
вередування дитини безглузді і цілком нездійсненні. Наприклад, раптом хочеться
молока, якого в домі немає, чи йти в дитячий садок з мамою, а дитину веде
бабуся. Найчастіше діти, особливо раннього віку, 2 – 3 років, самі не можуть
зрозуміти, чого хочуть. І справа тут не тільки в тому, що більшість з них не
вміє ще говорити, а й у тому, що розумових навичок для узагальнення своїх
переживань і емоцій не вистачає. Вередування можуть бути скороминущими, можуть
зберігатися весь день, іноді вередування продовжуються досить тривалий період –
місяць – два.
Для істерик у дітей
характерні неймовірна яскравість, гротескність, свого роду «гра на публіку»,
залежність від зовнішніх обставин і наявності глядачів.
Дитяча істерика,
зазвичай, супроводжується малими припадками: гучний плач, лементи, биття
головою об стіну чи підлогу, роздряпування обличчя. У важких випадках (великі
припадки) відбуваються мимовільні судоми, а також так званий «істеричний міст»,
під час якого дитина вигинається дугою. Характерною рисою дитячих істерик є те,
що вони виникають у відповідь на образу чи неприємну звістку, підсилюються у
разі підвищеної уваги оточення і можуть швидко припинитися після того, як ця
увага зникне.
Сприятливими умовами для
виникнення вередувань є перевтома, некомфортна обстановка, незручний одяг,
погане самопочуття, підвищена емоційна збудливість, чутливість.
Якщо вередування й
істерики в дітей постійні, це може бути наслідком захворювання нервової
системи, і дитину варто показати лікарю – невропатологу. Якщо ж із здоров’ям
усе гаразд, і вередування чи істерики при одному з батьків дитина собі не
дозволяє, то корінь проблеми варто шукати в сімейних стосунках, а саме у
реакціях батьків на поведінку дитини. Вередування можуть виникнути у відповідь
на потурання дорослих, на їхні суперечливі вимоги чи на надмірно суворі заходи,
що застосовуються до малюка.
Останнім часом,
зустрічається такий погляд, що короткі напади роздратування можуть бути навіть
корисні для нормального розвитку нервової системи дитини, бо такі вередування
знімають внутрішнє напруження, дають вихід пригніченим емоціям, загнаним
усередину бажанням. Це абсурдна і легковажна позиція!
Регулярні дитячі істерики
призводять до психогенних змін характеру, розхитують нормальну психіку,
породжують стійкі психопатичні стани. Такому типу поведінки відповідає така
клінічна картина – нетерплячість, нетерпимість до думки оточення, вимогливість,
підозрілість, уразливість, мстивість, гнівливість, неадекватність емоційних
реакцій.
Дитячі істерики і
вередування майже завжди є наслідком неправильної поведінки
батьків. Якщо дитині усе дозволяють, виконують усі її
забаганки, «тільки б вона не розхвилювалася», то наслідки такого виховання –
звичайна примхливість, розпещеність і вседозволеність.
Багатьом мамам не
вдається нічого придумати в такій складній ситуації, і вони воліють
поступитися, або дитина замовкла. Це звісно, вимушений, але небезпечний шлях.
Він призводить до того, що реакції дітей закріплюються і наступного разу
повториться щось подібне, тільки з іще більшою силою.
Батькам варто чітко
визначити список дозволених і заборонених речей, і завжди дотримуватися один
раз встановленої заборони. Дитина, схильна до яскравих реакцій, використовує
будь – яку тріщинку у стосунках між членами родини. Ось вона кидається з
лементом на підлогу, чогось вимагаючи. Батьки непохитні. Маминої стійкості
вистачає ненадовго, і вона каже: «Ну, гаразд, буде по – твоєму». А малюку
тільки цього і треба. Він кричить і вимагає ще наполегливіше. Очевидно, що його
демонстративна поведінка і була розрахована на маму.
Діти набагато
спостережливіші, ніж ми гадаємо. І вони добре розуміють, що за цукеркою, яку
мама не дає, треба йти до діда, що гуляти треба з батьком, бо він купує
«заборонену» газовану воду, а якщо влаштуєш бабусі істерику, можна одержати все
і трошки більше. Намагайтеся, щоб жоден з рідних не применшував авторитету
іншого. Якщо мама не дозволила, отже, не можна; тато сказав – роби. У жодному
разі один з батьків не повинен скасовувати заборон іншого. Батьки не повинні
дозволяти дитині домагатися бажаного за допомогою істерик. Водночас, звичайно,
потрібно бути терплячими і вміти знаходити компроміси.
У більшості випадків,
особливо якщо дитина старша 4 – х років, корисно буває покарати, наприклад,
позбавити солодкого чи чогось цікавого. Навчіть дитину вибачатися за свої
вчинки. Але найголовніше – виробіть усією родиною єдину лінія заборон і
заохочень. Потрібно вчити дитину висловлювати свої бажання прийнятним способом,
пояснювати, що лементом одержати необхідне неможливо, і своєю поведінкою не
закріплювати в дитині подібні маніпуляції. Після того, як з істерикою буде
покінчено, покажіть дитині, що і Ви не "залізні", що і у Вас є нерви,
що Вас можна засмутити.
