Музична діяльність має, насамперед, хвилювати дитину, приносити їй радість.
Тільки у життєрадісній атмосфері створюється ситуація розвитку дітей.
Альсіра Легаспі де Арісменді
Музика як привід для радості
Музика посідає особливе місце в житті кожної дитини, а задля повноцінного й одухотвореного життя музика необхідна і кожній дорослій людині. І це не дивно, адже цінності музики, у більшості випадків, суб’єктивні .
Суб’єктивізм музики у поєднанні з дитячою відкритістю і безпосередністю змушує переосмислити завдання початкового етапу музичного навчання і виховання з позиції «дитина в музиці», що орієнтована не лише на закони музики як виду музичного мистецтва, а й на потенційні можливості самої дитини.
Позиція «дитина в музиці»
У теорії загальної музичної освіти зроблено акцент на пізнавальній функції музики. Та чи варто дитячу музичну педагогіку підпорядковувати саме цій функції? Пригадайте себе у дитинстві або поспостерігайте за малюками, які співають улюблені пісні, барабанять у барабани, рухаються під жваві ритми. Навряд чи внутрішнім мотивом таких їхніх дій є бажання щось пізнати, хіба що реакцію дорослих. Скоріше під час такої «гри в музику» діти просто радіють. Тільки в умовах радості діти розкривають ті свої потенційні можливості, про які ми, дорослі, зазвичай навіть і не здогадуємось; тільки через радість педагог може виховати у дітей щиру й міцну любов до музики на все життя.Сьогодні розуміння музики як приводу для радості стає своєрідною педагогічною стратегією побудови системи початкового музичного навчання й виховання дітей у дитячих садках і школах. Доказом тому є фундаментальні дослідження Тетяни Тютюнникової. Дійсно, не можна не погодитися з тим фактом, що діти завжди обирають досвід, пов'язаний з переживанням радості. Позитивний відгук на певні дії призводить до прийняття їх дитиною і формує у неї прихильне ставлення до схожих дій у майбутньому. Саме прихильне ставлення детермінує будь – яку діяльність дошкільників.
Критерії радості
Головним критерієм радості є суб’єктивні відчуття дитини – нудьгує вона чи отримує задоволення. Тому кожне музичне заняття, кожний урок музичного мистецтва потрібно намагатися проводити так, аби діти ні хвилини не нудьгували. А не нудьгують діти , коли вони разом з педагогом активно включені у музичну практику. Отже , у роботі з дошкільниками особливе місце слід відводити не аналітичному сприйняттю музики, а різними видами музичного виконавства, імпровізації. Саме у співах, музикуванні та руках зосереджена «життєва енергія» музичного заняття. З цього приводу влучними є слова музикознавця, професора В’ячеслава Медушевського : «Музика – мистецтво, що пізнається не теоретично, а духовно – практично, і розумне споглядання ніколи не замінить дитині безпосереднього діяння»
Музика стає приводом для радості і тоді, коли вона перетворюється на гру, в якій діти співають, грають на інструментах, рухаються так, як уміють і відчувають, отримуючи від цього емоційну насолоду.
Саме у грі принцип радості реалізується найбільш повно, адже до гри спонукають внутрішні імпульси та особисті інтереси. Для дітей гра – це завжди радість, можливо цим і відзначається її незамінна роль у розвитку зростаючої особистості.
Отже, говорячи про музику як привід для радості, ми говоримо, по суті, про музику як привід для гри, в якій педагог і діти активно взаємодіють між собою.
